Дружок і Вишня

Когда мои внуки пошли в первый класс, встал вопрос, как их научить украинскому языку. Я решила сочинять им сказки. Вот одна из них, называется "Дружок і Вишня". Возможно Вашим детям она тоже поможет полюбить  этот красивый , певучий язык.  Я думаю, что это более эффективный способ изучить государственный язык, чем 100 законодательных актов. Итак, сказка...

Сонячний літній день. Ласкаве сонечко посилає теплі промінчики на яскраво зелену травичку. Радіють теплій днині і білі ромашки, і рожеві квіточки буркуну , і блакитні дзвоники цикорію. Весело дзюрчить невелика річечка. В густій траві дрімають корови. Вони зранку добре напаслися, а тепер відпочивають. Лише молода корівка Вишня в турботах. Вона доглядає маленького синочка Воронка. Вишня старанно вилизує свого пустунчика. Він дуже схожий на маму: темно-червоний з білою зірочкою на лобі.

Раптом захвилювалися собаки, які допомагали пастушку Сашку пасти корів. Вони схопилися на ноги, насторожили вуха. Корови теж почали підніматися , збиватися в гурт та бити копитами . І тут Сашко помітив, як із лісу прямо на корів повільно рухається вовк. Хлопчик уже чітко бачив його морду і сумніву не було: це не собака, а вовк. Сашко розгубився - такого в цих місцях не траплялося. Вовки ніколи не наближалися до людей в такий спосіб та ще й серед білого дня. Хвилювання наростало і лише Вишня була спокійна. Вона гордо підняла свою голову і впевнено пішла назустріч сіромасі. Всі корови завмерли від здивування, вони не розуміли що відбувається. А тим часом відстань між Вишнею і вовком скорочувалася. Ось уже корова бачить очі хижака, але вони не страшні, не злі, а добрі. І оскал зовсім не звірячий, а скоріше схожий на привітну посмішку.

Корови бачать, як Вишня підійшла до вовка майже впритул, лизнула своїм шершавим язиком його загривок . Сіромаха крутнувся і, весело вихиляючи хвостом, побіг до лісу, а корівка спокійно повернулася до гурту. На своїй коров’ячій мові вона розповіла, що впізнала в несподіваному гості свого рятувальника. Три дні тому вона з своїм синочком відбилися від стада, заблукали в лісі. Настала ніч. Довго шукали дорогу до села, але натомість забрели в болото, яке затягувало їх все глибше. 

Вишні з величезними зусиллями вдалося вирватися з болотної пастки, а от у Воронка сили було зовсім мало і надії його врятувати майже не було. Раптом корова побачила вогники, що стрімко наближалися і зрозуміла - вовк. Проте тікати не стала: поряд, в болоті гинув її син. Вовк миттєво плигнув в трясину і став мордою підбивати бичка під брюхо, під боки, під шию. Так він виштовхав Воронка з багнюки на тверду землю. У Вишні із-під довгих пухнастих вій викотилися дві сльози. Вона була найщасливіша мама в світі, бо поряд з нею стояв її синок Воронок. Коли Вишня отямилася, щоб подякувати вовкові, його уже ніде не було: він тихенько пішов у чащі. А згодом в лісі почулися голоси: то Сашко з односельцями шукали Вишню.

Корови уважно слухали розповідь, а потім вирішили називати вовка Дружком. З того часу Дружок коли-не-коли виходить з лісу, наближається до корів, які вітають його дружнім ″Му-у-у ″.